Йде час, то важко так, а то так легко…
То сонцем крутить й місяцем, то мною.
Давно вже розпустили коси верби,
а ти усе не йдеш мрійливою ходою…
Й акацій тиша вечір лихоманить,
свіжість перших злив розмочує асфальт…
Твоє мовчання гірше слова ранить,
хотілося би жити, а не так, на кшталт…
Ковтаю дні немов полин гіркучий.
лікую душу, чим себе й вбиваю,
й від того став мені цей світ болючий…
Час іде, й відчутно, що ходжу по краю…
