Самотня заміжня жінка
Чи мало є нас серед них...
Душа мов похилена гілка...
І скроні, що рясні мов сніг...
Вона в мріях давно не літає
Ілюзій не має, не має думок...
В тиші ранки солоні стрічає...
У тумани лиш роблячи крок...
Та на людях у парі "щаслива"
Він під руку веде на показ...
Її усмішка й справді красива...
Тільки сльози у сріблі прикрас...
Тільки сонця любові не бачить
У порожній квартирі на двох...
Знову вечір... Ліхтарик маячить...
І кімната... Де море тривог...
Самотня заміжня жінка....
Чи мало є нас серед них
Так нестерпно ридає сопілка
У душі... А в очах білих сміх...
