У світі усі помирають,
Та тільки лиш одиниці живуть.
Усі у світі кохають,
Одиниці лиш тільки, чекають і ждуть.
Чомусь ми рідко віримо у чудо,
Хоча у серці "стукіт" - це воно і є.
Сплять мрії наші непробудно,
Поки ділять очі на твоє і моє.
Душа - під сто ключів заперта,
В самотності чимдуж кричить.
Пошматована, на куски роздерта,
У серці, під ста замками сидить.
Незнайомим квіти тим часом даруємо,
Усміхаємося щиро, цілуєм також.
Вечорами під Місяцем з ними жартуємо,
І від погляду їхнього кидає у дрож.
Та все ж чомусь вони чужі,
Пусті слова, порожні вчинки.
А все тому, що не бачимо душі,
Захованої й пошматованої на частинки.
