Колись я мала крила,
І колись жила,
Сміялася, раділа,
і весніла,
Наразі сум згадала
тиша золота,
І спокій манить за собою…
Барвистий обрій спить
вночі,
Та ранком він вогнем
горить і сонцем,
Я навпаки не сплю
вночі,
А зранку пропускаю
обрій.
Туман скрізь… дощ,
і вітер, вогко виграє
в сопілку:
Спита мене:
-Де посмішка зваблива?
Я в відповідь йому:
-Я нещаслива…
Відтоді, як лишила крила.
Лиш сльози у мені,
мов дощ,
Умиють ранком
крізь мороз,
А син не дозволя,
Проха:
-Забудь!
Я в відповідь йому:
-Ніколи!
-Ніколи не забуду твого
Тата!
Найкращий він у світі,
І у Бога…
Рубець на серці
залишив навік.
