Замало полонити душу...
Замало в серці полум'я збудить...
Напевно, аксіому цю порушу...
...сидить у мені й голосно кричить...
Сидять, кричать і роздирають навпіл...
Емоціі і розум...мораль, печаль, страхи...
Неначе, мусиш ти зробити постріл
В гніздо лелеків...де іх дітлахи...
Навіщо полум'я ти розбудила?
У тому серці, що не може буть твоім?
Що скоіла ти? Що ти натворила???
Чому не вгамувала той почин?!
Хоча...можливо ти не в силах...
Гарячу іскру тую зупинить...
Тому і плачеш ти безсило...
Вогонь безжально діє і болить...
Болить у тебе...що чужого зажадала...
Болить у нього, що вже втратив не своє...
А ще недавно ти бажала...
Що це чуже - таки буде твоє...
Не намагайтесь полонити душу...
Не треба в серці полум'я будить...
Хоча це важко...визнати я мушу...
А згодом...дуже страшно це болить...
