Вдивляюся вперто в сиві пасма туману,
Шукаю десь заховану лінію обрію.
Ця осінь вкотре знов вводить серце в оману,
А могла б бути теплою, щирою, доброю.
Дорога, вже не дорога, стала болотом,
В розчарованім серці більше немає віри.
Осінь, могла всміхатися теплим золотом,
А натомість замальована повністю в сіре.
Сірими пасмами схований світ довкола,
Осінь, не осінь – стала просто сірою тінню.
Серце стало байдужим і пасивно кволим,
Відлунює біллю аж у сонячнім сплетінню.
2015 р.
тумани пеленою впали на очі...і серце стукотить якось кволо, то осінь співає дощами пісню свою в останнє... 
