Ти знаєш, часом, коли місто засинає,
Я відкриваю вікна навстіж у вітальні.
Дивлюся вдаль… і моє серце завмирає…
В очікуванні дива…
Ідеально, коли у темряві, спалахують на небі
Маленькі зірочки, мов янголята...
В такі хвилини хочеться до Тебе…
До серця пригорнутись й обійняти
Так міцно. Й вже назад не відпускати.
І, мовчки, зігрівати твої руки
В своїх долонях.
Я змогла б чекати так цілу вічність…
Тільки б від розлуки
Жодного сліду не лишилося б.
Мій друже,
Рятуй, допоки я не стала вітром.
Душі торкнутися – любов твою відчути.
Спасибі, що даруєш мені світло…
