Надто довго, Україно, ти спала
І терпіла божків стільки літ.
Та з вогненної сьогодні купелі
Ти оновлена вийдеш у світ.
Зрада, біль і жагучий сором
Підняли тебе із колін.
Ти згадала, що ти ВЕЛИКА,
Ти прислу́халась до дідівських велінь.
З диму, поглум’я,братської крові,
Що злилися в прокляття і рик,
Чую голос щасливої долі,
Заглушає він болісний крик.
Все, що зараз здається кошмаром:
Гуркіт танків і свист вражих куль,
Є початком нової ери,
Що зведе всі страждання на нуль.
І пишатись нащадками будуть
І Довженко й Великий Кобзар.
Ну,а завтра вже учні Костенко
Віддадуть Україні свій дар.
А ота ненаситна зелена чума,
Що зі сходу дивиться зухвало і хтиво,
Хай затямить, що козні її надарма,
Завоювати Україну неможливо.
Не зламати нікому того народу,
Що за неньку піде і в вогонь і в воду.
Україна сьогодні НОВА і ВІЛЬНА
І тому вона НЕПОДІЛЬНА!
Але дітей важко віддавати в цей вогонь. 
