чуєш, плаче твоя дитина,
течуть сльози мільйон чоловік,
двадцять другий твій, Україно
враз кривавий крокує рік.
Затремтіла земля збідніла,
щоб стряхнути із себе пил,
враз отямилась - й свої крила,
нібо сто корабельних вітрил,
проти вітру вперед пустила,
проти впертих, байдужих сил...
сизим голубом, білим лебедем,
горда й пишна увись звелась,
відтепер вона йде попереду,
відтепер вона вже не та!
