…Такі часи. Такі жахіття
Жахтить земля. Зима. І все.
У це глобальне лихоліття
Куди нас, Боже, занесе?
Дивуюся: наскільки чорно
В душі мізерних пресумній.
І так жорстоко і потворно
У світі, де і світ – не твій.
Країно! Люба Україно!
Шкода, шкода тебе, шкода.
Ти знову стогнеш так руїнно,
Не вперше ця твоя біда.
Не вперше. Скільки ти терпіла.
І знову. Це ще квіточки.
Рубці криваві твого тіла
Не заживлялися. Віки.
Віки терпінь з палеоліту.
Питають діти-школярі:
«Чому занудним укрлітом
Годують нас учителі?
Чому усі у творах плачуть
Про кров скандують і про бій?»
А ти, школярику, не бачиш?
Тому що вільний світ – не твій.
Тому, школярику наївний.
Всі плачуть в творах з укрліт.
І порятує тільки диво,
Коли повстане інший світ.
