В одному з невеликих міст України
проживала сирота під іменем Марія.
Їх з бабусею будиночок був схожий на руїни.
Жила вона важким життям, та гріла серце їй надія.
В думках та мріях була вона заможна пані,
красиво одягалася, та не знала слова "ні".
Машину мала, й прекраси золоті такі бажані,
а кавалери всі валялися у ніг її.
Закінчивши школу, з благословення бабусі,
Марія поїхала шукати кращого життя.
Всю дорогу перебувала в нервовій напрузі,
адже навіть не мала закордонного паспорта.
Минали дні, минали місяці, роки,
Марія стала майже італьянська пані.
Щоправда до бабусі на похоронки,
не появилася, не віддала останню шану.
Почала забувати українську мову,
все рідше зустрічалась з нашими людьми.
Марія мала дуже гарну вроду,
та не обзавелася чоловіком і дітьми.
Все гналася вона за грішми,
одна робота, друга, третя.
Автобусом не їхала, ходила пішки,
все економила. Кому то треба?
Одного дня на чужих вулицях зустріла
українку, яка вже їхала додому.
Та розказала, що в неї серце все зболіло,
за дітьми, чоловіком. А тут нема нікого.
Й така туга Марію взяла.
Вже захотілося додому,в Україну.
Кому вона ті гроші заробляла?
Й перед бабусею мала важку провину.
Мені здається, краще бути на хлібу й воді,
але ти вдома, ти в рідній країні.
Тут все ж знайдуться люди, не залишать у біді.
та помирають вже останніми надії.
ID:
458037
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 02.11.2013 07:57:00
© дата внесення змiн: 02.11.2013 07:57:00
автор: Інна А.
Вкажіть причину вашої скарги
|
