Сідаю.Чую,як дихає він,як дихають люди.Аби тільки то були хороші люди,аби їм добре спалося,щоб було достатньо сил дати відпір наступному дневі,якщо той буде злий.Де інде тьмяне і виблискуюче світло,доводить класику ночі за переглядом телевізору,разом із подушкою чи подружкою.
Думаю над тим,щоб агітувати людей до автономії дворів.Такі двори,як цей ніколи не породять зло,чи ненависть,чи то пак заздрість,чи будь яку негативну ваду людства.Тут буде урбанізований,духовний,автономний край,тисячі таких храмів по місту,і по всій країні.Наше життя напевне налагодиться.
Чую шерхіт подушечок котячих лап,у них теж життя і я не думаю,що легше ніж у нас.
І пси.Собаки.
Лають.
Може це літають душі померлих,пробиваються крізь стіни,до своїх прижиттєвих помешкань(а собаки лають),колишні придивляються до теперішніх і сухо посміхаються.Насміхаються.
Мені на мить стає моторошно.Я навіть не можу розібрати чи це страх,чи відчуття «захопленого зненацька».Мені незручно,що я чужий у цьому бенталі,враз відчуваю,що тепер не я споглядаю,а мене.Піднімаюся(скрипить лава) і йду.Тікаю.Але я ще прийду сюди,обов’язково.Комусь треба кінотеатри,а мені оце.Ось.Ь.Було б непогано знати,де мене чекають,а де не пустять.Знати…Все ти хочеш,ай я яй.Бач який!Хто?Ти?Хто ти такий,щоб?Щоб!
Я-особа,особистість,індивідуальність,персона,громадянин,людина,одиниця,один,1.Але точніше ОСЬ:
«0»
А так хотів бути одиницею.Тепер ні,давно ні.Десь глибоко жевріє надія,але то лише питання віри.Але я граю ролю,не спускаю все геть,геть!ХА!А варто було,та я ще той сцикун.Хоча,чого це я,а є ще гірш за мене,окутують себе обов’язками,ніби то і є сенс їх життя,сім’я,діти,батьки,друзі,робота і розводять руками,мовляв,що ж вдієш.Сцикуни.І я сцикун.Чи ссикун?
Ну,у мене є робота.Батьків нема,повідходили,пожурився,тепер радуюся.Є тільки робота.Але я дійсно боюся розірвати останню мотузку,що тримає мене.Я боюся зникнути!Правда!Правди боюся!Того самого нуля!Того самого ніщо,навправду!Отаке!
Спати зовсім не хотілося,а небо ніжно зітхало.Мої долоні терпли від можливої(неможливої)невідомості і я крок за кроком,обережно йшов бровкою.Незрозуміла була і свідомість і відчуття себе.Чи радість це,чи може сум.
Задоволення
Чи
Мука?
Я заплутався у відчуттях,у доторках до справжності.Зараз нікому мене поправити,зараз ніч.
Ріка.Лагідна.От тільки б і дивитися,лишень зріти.Я сів на розбитий асфальт,колишню дорогу(а тепер шмаття без ймення,розкидане й забуте) і мовчу.Вітер розправляє мені вії і нагадує про вічну турботу.Вдячність йому,сміюся,і він.
Чую шурхіт позаду,повертаюся.Це собаки,собачки.Дворняги привітні і голодні,як циганські ковалі.А може тільки так виглядають,тим не менш,мене стискає жаль,що в кишенях у мене немає шматка хліба,чи булки.Один знайомий з роботи казав мені,що душі померлих переселяються в собак.Я глянув у вічі тому псові,щоб побачити душу,чи правда?Але яка вона,душа?Я напевно цього ніколи не дізнаюся.Пес розвернувся і розчаровано потягнувши за собою хвоста,побіг геть.
(Річка хлюпає цнотливо в берег)
Зловив себе на тому,що думаю про роботу.Робота Робота Робота.Робот.Світ роботів і робокопів.Мені набридло,ні не так,не одному мені.І тепер і завжди.Рухатися вперед!Підніматися,бути першим(знов одиниця.1),купляти машини,будинки,і туфлі для вірної дружини,якій(між нами) все настогидло,робити ремонт в квартирі,водити дитину в садочок,вкалуєш вкалуєш(в п’ятницю бухаєш в знаному всім генделі) вкалуєш вкалуєш(бухаєш,там же).Далі грижа,може печінка,а може рак,чиряк на сраці,гімарой,запльована підлога,лікарі,могила й хрест,а на нім написано:той фраєр,шо любив купатися(починаючі з чиряка слова класика,не мої).Одним словом,вся ця ідилія забилася у мене в горлі і не дає спокою,навіть коли мені розповідаються про щасливе життя,більше того сімейне,я думаю ніпрощо,дивлюся,мов п’яний-крізь.Кажу: «тааак…ясно,оце так,молодець,нічого собі».Всі задоволені,один я,як завжди.
Я все так і сиджу,але кулаки зажав між колін,холодно.Літо,а холодно,тупо дивлюся на гусячу шкіру моїх рук.Треба вертати.
Як мені осточортіла дорога додому,йду плююся,видивляюся,придумую нові маршрути,але нових не існує,їх не придумати.Все виходжено,обдивлене й обмацане,мов п’яна шл...ндра серед парку.
Я йду додому.Але не хочу і так увесь час,і так все життя,і так у всіх.Але чесно кажучи,краєчком вірного серця,доторком надії,сподіваюся,що я знайду шукане,мене осяє теплом магічного отого.
ID:
451887
Рубрика: Проза
дата надходження: 30.09.2013 20:57:53
© дата внесення змiн: 30.09.2013 20:58:46
автор: Микита Салапита
Вкажіть причину вашої скарги
|
