Ходжу по грані я між сном і неспанням,
З’являється гармонія лиш з ночі настанням.
Лезами ріже п’яти, краплею в скроню б’є,
Та, як же добре знати, що ти у мене є.
Не заховаю я думок, не прожену,
Про пристрасті клубок і миль множину.
Про важкість слів крізь часу порожнечу,
Про пустку снів, самотність, сенсу втечу.
Та, запах твій, він, вкотре, б’є мене по пальцях.
І перед ним відкритий я, наче сукно на п’яльцях.
Той запах твій заводить мене в невідомість,
І геть іде, лиш відстань залишаючи натомість.
