Вона вранці навшпиньках підіймала важкі ролети
Крізь вітражні клаптики скла, наче пазл, складала цей світ,
В її скронях довколо своєї осі обертались планети,
А всередині неї буддійські монахи читали санскрит.
Всі довколо сприймали це, як знак божевілля
Вона бігла боса по вуглях, як чула ім'я Максим,
Мабуть, він щоночі давав їй якесь приворотне зілля
І вона вибухала тисячами Хiросим
Він опівночі має пролити невинну кров, вшанувати богиню Геру
Посміхається і готує свою підступну болісну пастку
Несподівано, ніби гострим кутком паперу
Намалює червоний браслет на її запястку...
