І прийшов день, і приніс мені БІЛЬ...
Каленим залізом пекло мені в грудях.
Чорні в́орони над головою кружляли,
І земля розверзлася під ногами.
Чорний морок оповив все єство,
Затуманив свідомість, душа скрижаніла.
Ні, не була це смерть, то було омертвіння,
Усіх почуттів, і мрій, сподівань.
Це зрада була, й віртуозна брехня,
І липка, і гидка, і брудна ...
І ще прийшов день, і приніс мені СПОКІЙ...
Спустошена душа не шукала нічого.
Як р́оси у травах, так і спокій в душі
Цілющим її напував бальзамом, і пестив.
Не боліло нічого, і ніщо не лякало,
Усе плило собі тихим плином,
Мов спокійна ріка в нікуд́и.
І легкість прийшла, ніби знову дитина,
Яку лагідно пестять ніжні мамині руки
І не треба вже більше нічого...
І знов прийшов день, і приніс мені РАДІСТЬ...
Все довкола іскрилось, а душа веселилась.
Я на крилах кохання піднялась високо,
А душа аж співала, і в серці цвіла ніжна квітка.
То любові бурхлива ріка вщерть заповнила душу,
Веселилася я... Нараз страх пронизав наче током.
І злякалася я, бо з минулого привид дихнув
Крижаним лютим холодом в душу, аж заклякла.
Нехочу!!! І вірна рука мене вирвала з того полону,
Дужі плечі мене затулили від спогадів давніх...
І прийшов день, і приніс мені ЩАСТЯ...
Таке щастя пізнала, як до цього ніколи й ніде.
Материнством омріяним щастя зоветься,
Материнство, воістину - це щось святе.
Оченята у щастя цікаві й відкриті,
Наче хочуть ввібрати у себе ввесь світ.
І щастя моє, простягає малі рученята,
А я силу велику почуваю в собі.
Бо вестиму у світ, й від біди захищати,
Доки стане снаги, доки стане снаги!
Рада зустріти краянку!!! 
