***
Я хотіла торкнутись вічного,
У буденнім знайти пророче.
Та натомість терпкою нічкою
Закохалась в бездонні очі…
Буть хотіла твердою, владною,
Докладала в свій голос криги,
А гаряча сльозинка зрадила,
Розгорнула мене, як книгу…
Проникала в найвищі сутності,
Щоб зневажити поклик тіла,
Та скорилась його могутності
І хотіла. І знов хотіла.
І зневірювалась. І вірила.
Будувала і руйнувала.
Вишивала зірками й дірами,
У собі себе пізнавала…
І з надуманих тих реальностей
Я прийшла у просту реальність –
Що всесилля моє у слабкості,
А краса – то неідеальність…
І нехай через раз спотикаюся
І дурні мої мрії дивні –
Я живу. Я грішу і каюся.
Я людина! Я просто людина!
На мою думку цей гарно написаний вірш став би ще кращим, якщо видалити в останній строфі епітет "дурні" до "мрії", наприклад таким рядком:
"І ведуть мене мрії дивні". Втім, ви автор. Творчості. З повагою.
люди часто цінують не ті таланти... у когось талант співати, в когось писати..в когось заробляти гроші... але найвищий талант - це залишатися просто людиною
Юлія Холод відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
