Попіл розвіяний світом,
нема до кого йти прощатись,
нема до кого йти з квітами,
нема тепер чого вагатись.
Лишився лиш жадібний спогад -
маленький памяті уламок.
Лишився єдиний мій здогад:
Чи зустрічають ТАМ світанок...
Чи треба нам так поспішати,
не зупиняючись перепочити?
Чи треба все про смерть нам знати?
Чи таємницю цю убити?
Я знаю єдине - ще рано,
Незважаючи на все у цьому світі,
незважаючи на те, що так погано,
не зважаючи на двері, що закриті...
