час втікає з-під
ніг і руки спітнілі
шукають реальності
сонце сховалось за хмарами і
холодно у пальці і вуха
скоро на південь, де півні
будуть будити о шостій
рахую до десяти і сягаю
межі, краю, провалля де
все застигає і розчиняється
до кордону не так вже й
далеко, що дає надію на
втечу проти течії
все довкола ламається,
згниває і народжується заново
пересікаючи простір, як масло
ножем я втікаю від себе
