Давай, на секунду продамо хмари!
Ми маємо на них права!
Ти пам’ятаєш, ми виймали їх із тари,
І пускали далеко в небеса.
Ми малювали на них фігурки,
Забавлялися, немов із дітьми,
Носили різнобарвні квітучі дарунки,
Із сонця робили для них килими…
Давай на секунду зітремо всі лінії,
Щоб небо і земля побули разом,
Щоб хоч на секунду обійнялися сильно,
І заспівали репом, роком чи джазом.
А потім залишимо їх на одинці,
Нехай разом посплять хоч крихітну вічність.
Полижемо на траві обережно на спинці,
Коли весь світ втратить гламурну тендітність…
Давай на хвилину закриємо двері,
Щоб всі відчули теплоту кімнати.
Склеїмо порвані фотографії
І тихо не ляжемо спати.
Закриємо очі і просто поговорим,
Так як не робили ніколи раніше.
Весь світ цим чеканням зморим
І не поспішатимемо ніколи більше.
Давай на секунду причепимо крила,
Щоб знати, як це літати.
Подуємо на пурпурові вітрила,
Та не зможемо пір’я віддати.
Ми маємо право ходити по небу,
Як птиці, літаки, чи б повітря.
Вся сутність виявляє маленьку потребу
Віддати комусь усе квіття.
А може на секунду віддамо всі борги,
Щоб кожен став на крихту багатший.
Волосся обдувають суворі вітри
І ангел підійнявся падший.
Сперся об стелю, не сила злетіти.
Його убивають притуманні думки,
І мало чогось на секунду хотіти,
Передивлюючись минулого чорно-білі плівки…
Хоча б на секунду обіймемось вперше.
Це дуже важливо для суворих сердець.
Ти світу віддаєш на кілограми менше,
За те, що він підвів тебе під вінець.
Щоб у похмуру погоду з дощами
Хтось підніс парасольку до плеч.
Молодь називає кохання казками…
Сторінки життя пронизує меч…
І знов на секунду посміхнемося сонцю,
Виправляючи старі-старі помилки.
Босоніж, як в дитинстві, пройдусь по підвіконцю
Аж розфарбуються яскраво прозорі шибки.
Обійму подерту іграшку, прижму до грудей,
Намалюю те, що соромилась сказати,
Вже не буду ховатися від хвилюючих очей,
Від них вже більше нічого не хочу знати.
На мить, на секунду, чи долю дихання
Промовчу і замру як зоря…
Тут ніхто не отримав відповіді на запитання…
Забентежились штормом моря.
І нема нічого більше, ніж у серці м’язи,
І душа, що рве береги…
Недоговорені, пропущені фрази,
Та секунда пройшла. Мені час іти…
ID:
219808
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 03.11.2010 01:19:35
© дата внесення змiн: 03.11.2010 01:19:35
автор: mala_lala
Вкажіть причину вашої скарги
|
