Лягай на стіл, я нагострила скальпель.
Ти не подумай, це я не караю!...
Можливо, там, між крові сотень капель,
Я істини вже точно докопаю.
Лягай на стіл, я вже включила світло
Всі інструменти миляться до руху.
Мабуть, лиш там і тільки точно звідти
Я істину дістану хоч за вуха!
Лягай на стіл. Пробач, нема наркозу,
Та обіцяю, буду дуже ніжно.
Просто не знаю, чи коли ще зможу
Отак тебе побачити наскрізно…
Дуже жорстокий спосіб. Навіть з філософської точки зору. Певно, хтось добряче дістав?
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Це той випадок, коли засоби виправдовують ціль.
Тут нема жорстокості, це проведення паралелей. А дістає, зазвичай, невизначеність і відсутність істини.
философия, Маричка, уже давно не ходит с умным видом всезнающего...Время монахов-затворников - прошло и не вернётся уже. Я первый буду ПРОТИВ.
Юмор - считаю самой стойкой формой жизни. И если бы ты родилась в Одессе - знала бы, что ничего лишнего в нём не бывает. Случаются глухие люди, скорее
зрозумів би суть
конечно я не понял твоего стиха, куда мне Должен же, кто-то НЕпонимать тебя...
Марічка9 відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Нема нам спільного до розмови в такім разі, бо надто різні цінності плекаємо.
До того ж " " зараз мене страшенно дратують. Вибач за жорсткість, але цінуй мою відвертість.