Я дала тобi зовсiм мало.
Дар життя не вважаю за свiй.
Та коли до грудей пригортала,
То не мала ще бiльших мрiй.
А коли колисковi спiвала
Й цiлувала твоi долонi,
Свою душу у твою вливала,
Аж болiло вiд того у скронях.
Ти не маэш мене пробачати.
Не того я у тебе прошу.
А прошу лише людям вiддати
Силу слова мого й доброту,
Що колись з колисковою пiснею
У твоэ майбуття висiвала,
Молячись найдорожчому - Iстинi,
Щоби сили тобi дарувала.
Не прощай мене, любий, нiколи.
Не шукай навколо причин.
Не iснуэ нiякоi змови,
Э лише Слабодухий Людин.
