Змиває дощ калюжі крові,
Змиває сльози на щоках,
Співає вітер пісню болю,
А серце розриває страх.
Ти зазираєш в очі смерті,
Вона байдужа і страшна,
В цю мить холодною косою
Чиєсь життя вона стина.
Ти чуєш крик-навколо ж тиша,
Це знов кричить твоя душа,
Це вітер гілкою колише,
Хоча зламалася вона.
Навколо люди чорні-чорні,
ПОнурі, втомлені, німі,
Їм залишилось існувати
На цій спустошеній землі.
Хай грім гримить, трясуться стіни,
Хай блискавка летить у даль,
Та між людей навколо себе
Ти своїх близьких не шукай.
Змиває дощ калюжі крові,
На стежках стреться кожен крок,
Але не змиє дощ ніколи
Таких жахливих помилок.
(вірш написаний під впливом Скнилівської трагедії, що відбулась у Львові декілька років тому)
