Мо' знаєш, що багатий?!
Мо' відаєш, свою вину?!
Зіниці з чорного агату
У рамці з бурштину...
Очима тими маєш владу,
А в поміч їм ще й волосину смоляну...
Побачивши ті очі, свої картати вади,
І не збагнулось, що почну...
Не відано тоді, як збракне слів сказати,
Коли так мала б голос зняти*,
Що буде чутно лиш думок луну...
Не думала, що, захворівши на ману,
Свідомо буду самохіть офірувати**,
Ще й спроможусь закінчити війну
З собою... дати раду!
Мо' відаєш, свою вину?!
Мо' знаєш, що багатий?!
02. VI. 09
04.30
* - почати говорити;
** - жертвувати.
