«Я вас люблю!» - скажу своїм батькам
й низенько перед ними поклонюся.
Всміхнеться скупо, знаю, мій татусь,
сльозу не стримає моя матуся.
«Люблю тебе! - я вишенці шепну,
щодня зі мною тут ти підростала.
Все тягнешся увись своїм гіллям,
мене завжди ти щедро частувала.
Солодкий, ніби ягідки твої,
нектар із світлих літ моєї долі.
Підтримує мене весь рідний край,
схиляюсь перед ним, мов колос в полі."
Доріжкою до джерела пройду,
тут весело так ластівочки в’ються.
Хай знають всі, що я до них прийшла!
Шкода, роки мої не повернуться.
неймовірно теплий, зворушливий і глибокий вірш. Він просякнутий щирою любов'ю до батьків, ностальгією за дитинством та глибокою повагою до рідного краю.
Тепло та зворушливо. Попри легкий смуток у фіналі через роки, що минають, від усього вірша залишається дуже приємний, сонячний післясмак. У вас чудовий поетичний хист, який торкається самого серця!
Все те, що було *до... тепер зігріває нас, додає сили,хоч і викликає легкий смуток. Дякую, Світлано! Зігрівають і Ваші такі щедрі та чуттєві коментарі.