Колись, крізь терні до зірок,
Через стерню і до копиці,
носив я хутірських дівок,
траплялись також молодиці...
...мене довго, кохана,
просити не треба,
де копиця я відаю сам,
на руках піднесу тебе в небо,
щоб стерня не колола,
не робила болюче стопам...
...а мені як вже буде, ой буде,
ради тебе стерплю вже усе,
та здивуються хутірські люди,
глянь Іван городську вже несе..!
