"Він має вмерти." Це неправда!
Не вмре ніхто, не живучи.
Він оживе, лиш коли взнає -
Як його сильно любиш ти.
Це все не так! Він не почує.
А як почує - не повірить.
Навіщо він сам все руйнує?
Нажаль цього ніхто не змінить.
Він сам рида й кричить щосили.
Його душа із тіла рветься.
І заспокоїть ти не в силах.
Він в розпачі увесь трясеться.
Та біль у серці не вщухає.
Чому вона з ним так вчинила?
О Боже! Як же він кохає
Те стерво, що його розбила,
Немов кришталь тендітний, ніжний.
Це його серце кришталеве.
Нажаль тепер він безутішний
Й постійно дивиться на небо.
Пробач... Пробач... Пробач мій милий...
Пробач... Я так тебе кохаю...
Я врятувать тебе не вміла.
Пробач мене, тебе благаю!..
Вона шептала - він не слухав.
Вона кричала - не почув.
Бо він про неї весь час думав,
Та про кохання вже забув...
5 січня 2009 р.
