Зелений Гай: І дійсно не свято. Не святкую. Бо воно повне якоїсь лицемірності. Люди, які їхали на тебе цілий рік, раптом сьогодні тебе люблять
Гарний твір
НАСИПАНИЙ ВІКТОР: сумно. треба сон. каву. чоколадку чи музику або поговорити півгодини з подругою про ніщо. кажуть: жінці не дай їсти, а дай наговоритися. щасти!
Кадет: ...да, старик, муки творчества ещё какие су** а что касательно августа, то это, как по мне, как жаворонки и совы... у меня, к примеру, летом полный абзац, а вот в сентябре повеселее... общем, дело сие персональное...
Дружня рука:
щось у мене ваш вірш викликав зовсім інші асоціації ...
як перетворення свого я на звичні різкі грані ...
чи боляче ...
так ... бо це як зрада ...
Дружня рука: осінь - це земля, розмальована сонцем ... вірш про осінь - це земля в обіймах людини ... потім буде зима - прощання ... потім весна - зустріч ... і якось вони йдуть поруч ... Сонце і Людина ... разом сумують і разом радіють ...
НАСИПАНИЙ ВІКТОР: трошки осінню, дощами і раптовим холодом притиснуло, потягнуло на сумну філософію, але живемо все ж вірою і надією. благополуччя нам!
КОМЕНТАР ЩОДО ТВОРУ: 
Дякую, Ніночко !!
а что касательно августа, то это, как по мне, как жаворонки и совы... у меня, к примеру, летом полный абзац, а вот в сентябре повеселее... общем, дело сие персональное... 
