Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 7
Пошук

Перевірка розміру




Рубчак Богдан

Прочитаний : 260


Творчість | Біографія | Критика

СПОМИН ПРО МІСЯЦЬ — Фраґменти

*          *          *  

Коли  я  торкаюся  твого  обличчя,
кінчики  пальців  моїх  відкриваються  цвітом  яблуні,
а  над  нами  місяць
живе  життям  святого.

Тоді  в  мені  народжується
непорочне  крайнебо,
і  ти  його  торкаєш,
немов  травневий  вітер.

*          *          *  

Але  колись  прийде  він,
той  місяць,  що  був  нам  другом,  —
і  злозичливим  дотиком
перемінить  щастя  наше  в  сухий  пісок.

А  ми  ще  братимем  його  в  пригорщі
і  пересипатимем  у  жадібних  долонях,
марно  шукаючи  того  близького  чуда,
яке  так  довго
було  з  нами.

Ще  будемо  разом  дивитись  у  плеса  рік
і  в  плеса  наших  сердець,
поки  нас  не  протне
холодна  свідомість  безсилля  наших  зусиль,  —
поки  не  зрозуміємо,
що  все  вже  нам  умерло.

І  тоді  попрощаємося
ніяковим,  трохи  розгубленим  усміхом,
і  підемо  одне  від  одного  —
чужинці.

*          *          *  

Округлі  спогади  висять
на  галузках  тиші,  дозріваючи,
як  сливи.  Я  знаю  :
Іштар  пішла  від  тебе,
і  ти  —  порожній  сад,
де  білі  статуї  самотностей
нагадують  білість  смерти.

*          *          *  

Ні,  ще  не  час.

Ще  в  зірці  найдальшій  блищить  діямантове  тіло  смерти
і  святочні  жести  днів  живим  серпанком
заслоняють  свідомість  тисячкратно  помножених  відображень
твого  обличчя.  Але  пам’ятай  :  колись  побачиш  його  знову  й  знову  —
воно  буде  обрамлене  блискучими  лезами,  і  твій  погляд
обернеться  в  два  соляні  стовпи  —  і  твій  безвладний  погляд
марно  шукатиме  твоїх  власних  зіниць.

*          *          *  

Близькою  будь  мені.
Ми  вийдемо  на  найдальші  грані  буття,
ген  за  скелі,  що  об  них  розбиваються
хвилі  почувань,
в  країну,  де  просторі  плеса
зливаються  з  сяйвом  місяця,
де  зайвий  рух  не  заслоняє  коливання  всесвіту,
де  з  кожного  листка  —
з  усього  —
всякає  в  нас  сік,  що  дає  нам
абсолютну  непохитність.

Де  в  місячному  сяйві
розпливаються  тіні
нашого  минулого.

*          *          *  

Піднімеш  на  долонях
мощі  місяця
до  моїх  уст.
Я  зцілую  їх,
і  вони  запалять  рівний
вогонь  у  моїй  душі.

Він  стане  маєстатом  :
навколо
пролетять  літо,  зима,  весна,
осінь,  літо,  зима,
весна,
а  він  горітиме.

І  все,  що  торкнеться  його,
навіть  хвилини,
обернеться  в  колони  й  дерéва.

*          *          *  

Віддай  місяцю  все  :
і  страждання  і  радість,
і  кохання  міцне  на  розпаленій  сонцем  землі,
і  буханець  хліба  в  руках  працьовитих,
і  дитинну  молитву,
і  вагітність  мовчання,  і  співу  бентежність,
і  погляд  спокійний,  і  спокій  цвинтарищ,
і  озера,  і  хмари,  —

віддай  місяцю  все,
холодному  місяцю.

*          *          *  

Самотні  дівчата
носять  на  грудях  стигми  місяця  —
два  відображення  його  обличчя,  —
що  сповнюються  жадібним  стражданням,  коли  ніч,
що  сповнюються  нестримною  спрагою
і  п’ють  його  повню.

І  тоді
в  золотих  плесах  їхнього  волосся
падає  повня  місяця,
а  їхні  білі  стегна  —
то  палати  для  нього.

*          *          *  

Тепер  приходить  те,
про  що  ми  навіть  мріяти  боялись  :
ота  промінність,
невмолимо  біла.

Ніби  місяця  кружок
летить  нестримно  до  мого  обличчя,  —

ніби  місяць
світлом  проникає
все  глибше,
глибше,
глибше  у  твої  зіниці.

Нові твори