Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 7
Пошук

Перевірка розміру




Федькович Юрій

Прочитаний : 529


Творчість | Біографія | Критика

4. КАПРАЛ

Музо  моя  віршована,
Невінчана  доле!
Понад  тисяч  тисячами
До  тебе  ся  моля,
Гарячими  тобі  молясь
Книжники,  учені,
А  ти  найшла,  необачна,
Мужицького  сина,
Ще  й  у  чорних,  темних  горах,
В  кривавім  карбаті!
Музо  моя,  свято  моє,
Люди  муть  сміятись
З  тебе  й  з  мене!  "Ледащиця,  -
Будуть  говорити.  -
Що  він  має?  Одну  душу
Да  й  ту  неумиту
В  каламарях!  Хам  -  та  й  годі!
А  в  нас  паргаміни,
А  в  нас  школи!..  Музо,  доле
Велика,  єдина,
Отак  люди  тебе  всудять!..
Понехай  вітати
В  закурену  мою  хату!
В  тебе  ім'я  золотоє...
Нехай  не  сміються  
Ті  книжники  препогані,
Та  нехай  не  б'ються
Ще  й  ті  львівські  віршомази!
Мені  легше  буде...
Може  би,  став  забувати
І  ті    чужі  люде,
І  ті  муштри  муштровані  -
Серденько  спочине!..
Ні,  не  хочеш  покинути
Мужицького  сина,  -
Ти  не  хочеш!..  Лиш  ти  одна,
Бо  всі  понехали!..
Я  сирота  в  сему  світі;
Мені  не  остало
В  людей  долі,  -  не  остало,
Бо  їм  було  мало!..
Беріть  собі,  а  я  маю,
Ще  й  замного  маю,  -
Спасибі,  зоре!..
                   Холод  віє,
На  моїм  світі  вечоріє;
Новую  скриню  устеля
Страшнов  та  чорнов  свойов  плахтов
Та  невсипуща  Парка-пряха;
Нечуя-ангел  вже  хиля
Закурену  свою  факлію,
А  я  лиш  дивлюся  та  млію...
Чи  не  збрехала  та  надія?
Ясна  зоре  моя!..
Лиш  ти  одна  похилилась
Тихо  надо  мною,
Як  береза  нетвереза
В  неділеньку  вранці.
Скажи,  моя  єдиная:
Чим  свого  коханця
Виряджатимеш  та  той  світ?
Чи  сріблом,  чи  златом?..
Нехай  срібло,  нехай  злато
Сиротам  багатим,
А  мені  лиш  одну  славу
На  вічну  дорогу;
Вінець  мартира  на  голов
Кривавий,  глоговий,
Як  та  доля  України...
А  й  ми  єї  діти!..
Зоре  моя  вечірняя,
Єдиний  мій  світе,  -
І  ми  сини  України...
Я  пан  над  панами!  -
Як  пропаде  Україна,
То  укупі  з  нами  -
Вінці  мартирів  на  главах...
Я  більше  не  хочу!
А  ви,  люди,  вибачайте,
Коли  вас  клопочу:
Я  кращої  не  умію.
Що  ж  робити  мушу!..
Другі  в  Римі  да  в  Атенах
Напувають  душу,
А  я  тільки  гарештами,
Та  муков,  та  горем
Поїв  свою  безталанну...
Така  моя  доля!

А  де  ж  наші  вибранчики,
Сердешнії  діти,
То  залізне  горе  борють
В  широкому  світі?
О  -  далеко!  Аж  у  Мантві,
Під  старим  Кастельом
Сидять  собі.  Вечір  тихий,
А  вни  невеселі,
Зажурились,  молоденькі,
Нишком  серце  мліє:
Воно  чує  нове  лихо,
А  сказать  не  вміє...
Та  й  навіщо,  пани-браття,
Лихо  вповідати?..
Завтра  рано  в  чистім  полі
Заревуть  гармати;
Завтра  рано  музик-банди
До  штурму  задзвонять;
Завтра  рано  поточаться
Червоні-червоні
Три  Дунаї!..  Одна  кулька,
Оден  багнет  в  груди  -
Щастя,  доля,  лихо,  горе,
Піски,  тали,  люди  -
Усьо,  усьо  закопають
Ув  одну  могилу!
Довго  муки,  довго  кари,
А  життя  -  на  хвилю.

Лиш  той  капрал  Біловусяк
Нічим  ся  не  журить:
Сидить  собі  під  касарнев,
Гарну  люльку  курить.
-  Еге,  хлопці,  смолотока?
Яке  нове  лихо
Навіяло,  що  між  вами,
Як  в  церкові,  тихо?
Ану  мені  в  вічі  глянуть!..
А  ти  що,  Іване?
Сюда  ходи!  Бігме,  плаче!
Стидайся,  погано!
-  Коли  ж  мені  так  важенько!
-  Він  лист  дістав  з  дому,  -
Обізвався  Городенчук.
-  А  відтак  що  з  дому?
-  В  його  жона  умирає,
В  його  малі  діти!..
-  А  той  старий  пан  капітан
Всіх  держить  на  світі,
Чи  як  кажеш,  мій  пишняку?  -
Він-бо  зараз  в  сльози!  -
Устид,  хлопче!  Хтось  би  гадав,
Що  тим  що  поможе,
Що  заведе  цідитися...
Ану  мені  тихо!
Ти  думаєш,  що  сльозами
Позбудешся  лиха?
Ще  го  гірше  розворушиш!
Така  тото  справа.
То  не  штука  -  добуть  жалю,
Але  ото  слава:
Заховати  своє  горе
У  серці  глибоко,
Так,  аби  го  не  дозріло
І  найбистре  око.
Чи  як  кажеш,  Фудульняку?
Ти  є,  що  є  в  мене,  -
А  ото  всі  старі  баби.
Ади,  як  у  жменю
Цідить  своє  мокре  лихо!
Не  плачте  ж  бо,  кляті,
Бо  ще  й  мені  доведеться
Мість  дурня  заплакать.
Я  б  вас  убив!..  -  І  дві  жваві
Покотились  сльози...
-  Ви,  голови  капустяні,
Думаєте,  може,
Що  я  плачу?  Та  цур  же  вам!
Вража  комашина:
Не  мала  де,  але  в  око!
Да  хай  лихо  гине!..
Де  Горденчук?  -  Я  тут,  пане!
-  Ану  мені  швидко  -
Але  швидко,  чуєш,  хлопче,
Вилагодить  скрипку
Та...  -  Єй-богу,  пане  капрал,
Всі  струни  порвані!
-  Ти  чува  чи  ні?  Єдьо  мего!
-  Вірте  богу,  пане!
-  Чув  чи  ні?..  Волошина!
Басуй  му,  Максим'як!
Добре,  хлопче!..  Нумо,  діти!
Нехай  бід  гине!!!

"А  я  собі  волошин  хороший,
А  я  собі  коваля  напросив,
Аби  мені  чобітки  підкував,
Аби  мені  око  сталі  а  наклав.
     Гоп-чук-ши  підкови!
     Ла  драгуца  чорні  брови,
Ши  ла  міне  не  руді,  не  руді!
Давай  хлопцям,  не  біді,  не  біді!
     І-гу!  -  отак  чини:
     Веди  дівча  в  поточину
     Або  таки  у  бур'ян,  у  бур'ян!
     Кому  схочу,  тому  дам,  тому  дам!"

-  Та  цур  тобі  з  отакими!
Єй-богу,  погана.
-  Якої  ж  вам,  пане  капрал?
Хіба  про  поману?

"Коби  мені  паки  і  паки,
Коби  мені  в  кватирю  вояки,
Коби  мене  молоді,  молоді,
Зробила  би-м  ліжечко  в  холоді.
     А  хто  йде  -  не  мине:
     І  хами,  і  пани.
А  я  шовком  вишиваю,
Мене  хлопці  добре  знають,
     Бо  я  грошей  не  беру,  не  беру,
     За  поману  роздаю,  роздаю.  І-гу!"
                                     -  Годі,  годі!
Ходім,  хлопці,  спати!
-  Ходім,  батьку,  вже  цапістрах!
-  А  всі  дома,  браття?
-  Усі,  орле,  лиш  Іван  ще
Дочитує  в  листі.
-  Нехай  його!  А  ви,  братці,
Помоліться  чисто
Тому  пану,  що  на  небі,
Бо  завтра  -  хто  знає,
Чи  котрого  до  рапорту
З  нас  не  заволає,  -
Щоб  не  сварив!  Чи  як  кажеш,
Друже  Горденчуку?..
І!  -  це  хороше,  що,  мабіть  би,
І  гарматним  гуком
Не  добудивсь.  Нехай  його!
Нехай,  коли  кажу,  -
То  молоде!..  А  хто,  хлопці,
Мені  казки  скаже?
Усі  вже  сплять!?  Нівроку  вас!
О  боже  наш,  світе,
Може,  завтра  в  чистім  полі
Спатимем  навіки!..

Нові твори