Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 11
Пошук

Перевірка розміру




Федькович Юрій

Прочитаний : 433


Творчість | Біографія | Критика

КИРТЧАЛІ

І  ви    би-сте,  мої  браття,
     мої  руські,  раді  знати,
Що  у  тім  болгарськім  краю
     за  Дунаєм  май  чувати?..
Що  ж  би  більше  там  чувати?  -
     Все,  як  давніми  часами:
Шабельками  турки  дзвоня,
     а  болгари  кайданами.

Славне  місто  Ісмаїлов,
     темна  нічка  го  присіла,
Але  в  замку  над  Дунаєм
     днина  ясна,  днина  біла,
Бо  у  баші  Мегемета
     та  ся  слава  обходила,
Що  п'ятнадцять  років  тому,
     як  му  дочка  ся  родила.

В  гордім  замку  на  подвір'ї
     смолоскипи  запалали,
При  кровавім  світлі  дьогтю
     музик-банди  пригравали.
Арнаути,  яничари
     не  гуляють  -  аж  ся  їжуть,
А  гармати,  пістолети
     раз  у  раз  на  віват  ріжуть.

Так  си,  браття  мої  любі,
     може  кождий  зміркувати,
Як-то  Мегемет  Кіяя
     знає  свято  святкувати.
Бо  то  свято  єго  дочки!  -
     Як  же  він  єй  дуже  любить!
Як  за  ню  би,  за  Селіму,
     то  ся  турчин  баша  губить.

Так  любив  він,  молод  бувши,
     свою  Міхаелю-бранку,
Що  з  Георгіх  привели
     му  купці  раз  були  в  данку.
Але  бідна  Міхаеля,
     скоро  дочку  породила,
То  і  турка  молодого,
     і  сиріточку  лишила.

І  від  того,  браття,  часу
       молод  баша  не  женився,
І  від  того,  кажу,  часу
     він  на  жінку  не  дивився.
Він  лиш  бідне  сиротятко,
     лиш  Селіму  любить:
Як  она  би  похотіла,
     то  ся  турчин  зараз  губить...

У  світлиці  світла  більше,
     як  у  бога  небесами,
А  димове  ружні-ружні
     криють  кіри  запахами,
А  ті  кіри  злототкані
     всю  світлицю  укривають.
Одаліски  молоденькі
     бандурками  пригравають.

В  подушечках  у  шовкових
     сидить  баша  з-над  Дунаю,
А  Селіма  коло  него,
     красна,  як  та  ружа  в  раю,
Мила,  як  той  місяченько,
     що  тепер  лиш  в  морі  змився;
Сам  би  господь  чудувався,
     якби  був  їй  придивився.

-  Пері  моя  з-понад  раю,
     світле  ясний,  дочко  мила,
Ци  ти  любиш  звук  шездари?  -
     Твоя  мати  го  любила...
Та  й  му  сльози,  ніби  перла,
     по  лицю  ся  покотили,
Та  й  ті  красні  русі  коси
     єго  дочки  примочили.

-  Татку  любий,  татку  милий,
       як  ти  можеш  так  питати?
Що  тобі  на  світі  мило,
     як  мені  би  не  кохати?  -
Так  Селіма  говорила,
     так  словами  пригортала
Та  й  хустинов  тонесеньков
     личенько  ми  утирала.

Баша  плеснув  у  долоні:
     -  Най  Киртчалі  тут  приходить!  -
Бо  най  хто  всіма  краями,
     усіма  раями  сходить,
То  не  годен  нігде  в  світі
     того  мужа  надибати,
Бо  так  красно,  як  Киртчалі,
     на  шездарі  знав  заграти.

До  світлиці  уступає
     молодець  хороший,  жвавий:
Вус  маленький,  око  каре,
     волос  красний,  кучерявий,
А  личенько  таки  лудить,
     хоть  го  трошки  снадь  присіла;
Доста  того,  козак  гожий  -
     аж  туркиня  ся  здуміла.

Та  й  хотіла  шовк-заслону
     на  личенько  заверечи,
Але  батько  ймив  за  ручку:
     -  Ні,  не  треба,  душко,  претці!
То  невільник,  моя  руже,
     то  є  жовняр  моєй  роти;
Як  лиш  хочеш,  моя  душко,
     я  го  скажу  заколоти.

А  в  Киртчалім  не  іначій,
     але  кров  окропом  грає,
Та  й  вхопився  під  катанку,
     там  острений  ніж  тримає:
"Гей,  коби  лиш  на  подвір'ю
     мої  браття  знак  ми  дали,
То  уже  я  вам  покажу,
     як  кого  ви  називали!"

Бо  то  знайте,  любі  браття,
     так  з  Киртчалі  річ  ся  мала:
Що  він  буде  в  баші  грати,
     то  й  дитина  кожда  знала;
А  болгари,  мавши  змову
     з  кайданів  ся  увільнити,  -
То  Киртчалі  дав  їм  слово
     нині  ввечер  башу  вбити.

Уклонився  альбазенець  -
     не  яло  ти  ся  кланяти!
-  Ци  розкажеш,  славний  башо,
     на  шездарі  ти  заграти?
-  Грай  нам,  сину,  -  каже  турок,  -
     та  й  співай  і  пісень  того;
Красних  співанок  болгарських
     ти  умієш,  знаю,  много.

Ой,  як  став  Киртчалі-козак
     на  шездарі  пригравати,
Ой  як  став  Киртчалі-козак
     красні  співанки  співати,
То  туркині  чорне  око
     мало  в  него  не  втонуло,
Але  бо  й  козацьке  серце
     мало-мало  не  минуло.

Ой,  співає  він,  співає...
     Аж  ту  чути  три  набої;
На  подвір'ю  зашуміли
     кервий  ріки  в  три  покої.
-  Турки,  дайтеся  в  неволю,
     бо  ваш  баша  не  триває!  -
А  Киртчалі  все  то  чує,  -
     все  співає,  приграває.

-  Башо,  пане,  -  крикла  варта,  -
     ах,  рятуй  же  життя  твого!
Турчин  скочив.  -  Ах,  Киртчалі,
     ах,  рятуй  же  батька  мого!
"Вічний  боже,  що  робити?
     Рятувати  ци  колоти?
А  она  би  що  казала?..
     Бороню  го  на  всі  роти!!"

Вибіг  баша  з  голов  шаблев
     на  подвір'є  та  рубає,
А  Киртчалі  коло  него
     братей  косить,  витинає.
Страшно  було  ся  дивити:
     нім  годині  дві  минули  -
Всі  болгари-християни
     у  погоях  потонули...

В  гордім  замку  над  Дунаєм
     смолоскипи  погоріли,
В  гордім  замку  над  Дунаєм
     музик-банди  заніміли.
Труп  болгарський  у  посоках
     спить  навіки,  спочиває;
Лиш  Киртчалі  ходить  блудом,
     чорні  очі  проклинає:

"Чорні  очі,  ви  дівочі,
     ци  ви  в  раю  ся  родили?
Ні,  ви  в  пеклі,  у  безоднім,
     уночі  ся  виводили,
Що  я  братей  моїх  зрадив,
     що  їх  шабля  моя  їла,
Що-м  безчесний,  нещасливий!  -
     Коли  вна  ж  бо  так  хотіла..."

Нові твори