Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 13
Пошук

Перевірка розміру




Федькович Юрій

Прочитаний : 1220


Творчість | Біографія | Критика

ДОБУШ

Гей,  ци  чули,  люди  добрі,
     перед  ким  то  ляхи  стинуть,
А  за  ким  то  молодиці,
     а  за  ким  дівчата  гинуть?
То  наш  Добуш,  наша  слава,
     то  капітан  на  Підгір'ї  -
Красний-красний,  як  царевич;
     двадцять  років  і  чотири.

Хлопців  тисяч  єму  служить,  -
     поклонися,  лядський  крале!
На  той  топір  єго  ясний
     клали  німці  много  сталі,
А  ні  тії  порошниці
     били  угри  злота  много,
А  той  ремінь  більше  вартий,
     як  удвоє  царства  твого.

Ясна  нічка  в  Чорногорі,
     місяць  світить,  місяць  мріє,
А  капітан  ходить  сумно,
     чось  му  серце  в  грудях  мліє;
Ні  топірчик  вже  не  пестить,
     ні  кресак  не  обзирає,  -
Ходить,  ходить  по  долині,
     клонить  голов  та  й  думає.

Гей,  капітан,  ти  наш  пане,
     не  яло  ти  сумувати!
Я  співак  є  на  Підгір'ю  -
     не  розкажеш  заспівати?
Я  умію  пісней  много,
     а  й  потрафлю  затужити;
Капітане,  ци  не  кажеш?
     Може,  хлопців  побудити?

Онде  хлопців  тисяч  двісті
     полягали  по  убочі.
Гей,  які  ж  то  буйні,  жваві,
     а  які  в  них  бистрі  очі!
Бо  води  ще  вни  не  пили,
     хіба  кров  та  буйні  вина;
Хліб  їх  білий  не  годує,
     лиш  жуброва  солонина.

А  капітан  став  над  ними,
     рве  пістоля,  зводить  скали;
Грим!  -  а  збруїв  тисяч  двісті
     на  ногах  вже  поставали:
-  Що  розкажеш,  пан  капітан?  -
     Ци  палити,  ци  рубати,
Ци  якому  королеві
     кажеш  голов  з  в'язів  зняти?

-  Вража  голов  не  пропаде,
     заки  руська  не  застила;
Але  красна,  красна  Дзвінка
     на  вечірки  запросила.
Ви  підете  враз  зо  мною.
       -  Як  розкажеш  -  і  до  грані!
Ти  -  капітан  в  Чорногорі,
     а  ми  твої,  капітане.

...Ясна  нічка  в  Чорногорі,
     світить  місяць  з  звіздочками.
З  легінями  тисяч  двісті
     квапить  Добуш  облазами,
А  сова  десь  затужила,
     що  аж  серце  в  грудях  мліє;
В  Чорногорі  нічка  ясна,
     місяць  світить,  місяць  мріє.

-  Капітане,  завернися!  -
     Птаха  нужду  нам  ворожить.
-  Хто  то  каже?  -  крикнув  Довбуш.  -
     Головою  най  наложить!  -
Та  й  ухопив  за  пістоля.
     -  Осьде  стою,  пане-брате,
Ще  раз  кажу:  завернися!
     Осьде  груди  -  мож  стріляти.

Так  казав  Іванчик-любчик.
     Ви  не  чули  о  Івані?  -
Ей,  легінь  то  був  хороший,
     перший  він  по  капітані;
А  капітан  єго  любить
     ліпше,  май,  ніж  топір  з  сталі.
Як  поглянув  на  Івана  -
     аж  му  руки  білі  вв'яли.

-  Тобі  сором,  славний  Добуш?
     Маєш  в  землю  що  дивити:
Задля  Дзвінки-хабалиці
     свого  брата  хочеш  вбити?..
Як  ти  думаш,  добра  душе,
     що  та  сука  тебе  любить?
Базарники  твої  любить!
     Завернися,  бо  тя  згубить.

-  Аби-сь  дав  ми  тільки  злота,
     що  наповню  сю  долину,
Аби-сь  дав  ми  вдвоє  більше,
     то  я  Дзвінку  не  покину.
А  не  хочеш  ти  зо  мною
     йти  до  Дзвінки,  -  в  твоїй  волі;
Завернися  з  легінями,
     але  Добуш  -  ні,  ніколи!

-  Я  тебе  бих  мав  лишити?..
     Я,  твій  брат,  -  тебе  самого?
Того  люди  не  діждали,
     та  й  не  діждуть  люди  того.
Гей,  наперед,  гайдамаки!
     Де  капітан  -  там  і  люде.
Дай  ми  руку,  пане-брате,
     гей,  гніву  вже  в  нас  не  буде...

                                   ***
-  Добрий  вечір,  красна  Дзвінко,
     отвори,  пусти  до  хати!
Сімсот  хлопців  є  зо  мною,  -
     а  вже  час  би  вечеряти.
Ми  принесли  срібла,  злота,
     ми  принесли  меду  много,
Будем  їсти,  будем  пити;
     отвори  нам  лиш,  небого.

-  Ци  то  ви  там,  славний  Добуш?
     (Ти  ся  хочеш  напивати!
Я  ти  пива  наварила  -
     буде  світ  ся  дивувати!)
Ей,  даруйте,  любку  любий,
     що  не  можу  вас  пустити:
Стефана  ся  от  надію  -
     як  узнав  би,  міг  би  бити.

-  Що  ти  з  своїм  чоловіком!
     Стефанові  я  не  раджу
Тебе  й  пальцем  докин́ути.
     Отвори  ми,  я  ти  кажу!
-  Я-бо  кажу,  славний  Добуш,
     що  сегодне  не  отворю.
-  А  я  піду  на  підсінє
     та  й  з  дверми  ся  сам  поборю.

-  В  мене  двері  тисовії  -  
     не  злодіям  до  розлому!
-  Що  ти  кажеш,  гей,  гадюко!?  -
     кликнув  Добуш  гірше  грому
Та  й  ухопив  за  одвірки:
     як  солома,  все  ся  крушить,
Двері  гримли  серед  хати,  -
     аж  набій  тут  в  уха  глушить.

Ей,  набою  ж  ти  зрадливий,
     ей,  набою  голосненький!
З  капітана  кров  ся  ліє,
     впав  капітан  молоденький;
Впав,  конає  на  мураві.
     Кров  кип'яча  трави  росить,
А  капітан  кличе  хлопців,
     та  й  конає,  та  й  їх  просить:

-  Як  я,  браття,  вже  загину,
     то  зложіть  мня  на  топори,
Занесіть  мня,  де  найкраще,  -  
     занесіть  мня  в  сині  гори,
Там,  де  люди  не  заходя,
     там,  де  пташки  не  співають;
Там  мене  ви  поховайте,
     най  ляхи  мій  гріб  не  знають.

А  мій  топір  золочений
     в  Дністер  -  Дунай  затопіте;
Нехай  знають  руські  люде,
     нехай  знають  руські  діти,
Що  хто  жінці  в  світі  вірить  -
     мусить  марне  загибати,
Як  ваш  Добуш,  ваш  капітан...
     Йой!  прости  мня,  божа  мати!

     ...В  Чорногорі  сонце  сходить,
Чорногора  в  світлі  тоне,
А  в  скалі  там  десь  глибоко,
     там  сова  десь  плаче,  стоне.
Але  Довбуш  їй  не  чує,
     бо  в  могилі  вже  не  чути
Ані  пісню  Добушеву,
     ні  флояри  слезні  нути.

Нові твори