Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 4
Пошук

Перевірка розміру




Федькович Юрій

Прочитаний : 963


Творчість | Біографія | Критика

УКРАЇНА

Україно,  Запороже,  годі  вас  забути,
Ах,  бо  мило  тамки  жити,  мило  тамки  бути,
Де  ті  трави  шовковії  славні  степи  криють,
Де  ся  квіти  поза  квіти  в  зимних  росах  миють,
Де  стада  ржуть,  де  соколи,  де  вірли  співають,
З  буйним  вітром  у  заліжку  козаки  літають.

Хто  ж  то  може  знов  забути  могили,  кургани,
Де  козацтво  українське,  славні  отамани
Свою  славу  сном  провадять,  славов  серце  гріють,
А  ті  думи  богатирські  так-то  гарно  піють,
Що  аж  тут  ся  відзивають,  що  аж  тут  їх  чути,  -
Україно,  Запороже,  можна  вас  забути?

Онде  грає  жвавий  хлопець  у  торбан  весело;
Онде  дівча  йде  по  воду,  думку  йкусь  завело;
Там  сопілка  приграває,  ніби  соловіє,
Що  там  в  гаю  калиновім  піє  все  та  піє;
А  там  бджілка  злотокрила  думно  си  співає,
Обмучилась  медівницев,  ледве  що  вертає.

Он  колишесь  тихий  Дніпер:  вечір  -  він  дрімає,
А  по  синій  єго  фалі  човенце  плаває,
В  ньо  си  сіло  гарне  дівча,  красне,  як  малина,
А  хороший  кермаченько  ляг  їй  на  коліна,
Обзирає  сороківці,  що  в  коралі  в'яжуть,
А  потому,  а  потому...  Далі  вже  не  скажу;
А  хоть  рад  би-м  і  сказати,  але  наші  милі
Вже  пропали  в  синій  мряці,  що  Дніпер  укрила.

Далі  видко  білий  хутор,  пасіки,  ставочок,
Знов  байрак  там  яворовий,  вишневий  садочок,
А  в  садочку  мила  хатка;  тамки  на  порозі
Сіло  дівча  русокосе  -  ах,  які  ж  там  нозі!  -
Та  й  іголков  тонесеньков  шиє  в  хустку  квіти:
"Де  ти  бавиш,  біловусе,  де,  мій  ясний  світе?"

Тихо,  тихо,  любе  дівча,  -  видиш  он  сокола?
А  дівчина  -  чорні  очі  -  глипла  доокола:
"То  не  сокіл,  то  мій  милий  вороним  літає!"
Та  й  схопилась  красавичка,  ліску  відчиняє.
А  сокіл  вже  на  подвір'ї,  дівчину  любує;
Вна  го  хоче  посварити  -  годі,  бо  цілує.

Глянь  там  далі  на  прикмету:  думаш,  там  соколи?
Ні,  там  славні  чумаченьки  возя  з  Криму  соли.
От,  дивися,  вже  і  стали,  вже  й  воли  пустили,
Вже  і  ватра  запалена,  вже  ся  розложили.
Той  готовить  ситу  кашу,  ті  вози  знов  мажуть,
Хлопці  шумки  заспівали,  старші  казку  кажуть.

Далі,  далі  -  онде  небо  багром  рум'яніє;
Слухай  добре,  як-то  мило  десь  дзвіночок  піє!
То  в  тій  церкві  там,  за  лісом,  з  дев'ятьма  верхами  -
Всі  покриті  срібнов  бляхов,  злотними  хрестами,  -
А  священник-старець  ходить  по  святій  контині,
Молить  слави  Запорожу,  щастя  Україні.

Нові твори