Прочитаний :  372
|
Творчість |
Біографія |
Критика
КАРМАЛЮК XIV
Спочинь же, серце, втомлене немало,
Сильніш забийся, зроджене стократ:
З дітьми Кармалюковими ридало,
З Устимом билось на єдиний лад,
З красунею Уляною щоранку
Тремтіло в смутку. Де тепер вона?
Другого літа пан знайшов коханку.
Сказати б, новина? — Не новина.
Рудий паничик грав на добру карту,
Було б вино, коханки та хорти, —
Ласуй, любися, пий глибоку кварту,
А там усе лети під три чорти!
Уляні дні пливуть, немов безкрає,
Далеке марево, — одна, сама...
Жовтіє літо, друге одлітає,
А від Устима звістки все нема.
Вона змарніла, мовчазною стала.
Якось навідавсь батько до двора,
Ввійшов поважно, видобув кресало,
Про се, про те спитав: — А зі вчора
На ярмарці почуто поміж людом —
Устима вбито, із Сибіру біг.
Прости нас, боже, праху не осудим. —
Перехрестивсь, поклав поклін до ніг.
Уляна впала посеред покою,
Три довгих ночі билася в огні,
Три довгих ночі і чотири дні
Шептала щось, ослаблою рукою
Когось манила. Догоряли свічі,
Співали півні в розсвітання час.
Із ліжка встала, вибігла нараз,
Гукали раз її, гукали двічі,
Не відізвалась в що страшну хвилину.
Другого дня в полудень на ставу
Рибалки щук ловили в ятерину,
А витягли Уляну неживу.
|
|
