Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру




Малкович Іван

Прочитаний : 823


Творчість | Біографія | Критика

ПТАШИНА ЕЛЕГІЯ

із  нас  одні  лиш  діти  
найближчі  до  пташок  
і  янголів  брати  

вони  й  літати  ще  не  розучились  
ще  пурхають  нівроку  
ще  в  їхніх  голосах  відчутне  щебетання  

ти  ж  пам'ятаєш  загадкову  пристрасть  
усіх  дітей:  померлих  пташечок  
у  землю  заривати  й  лаштувати  

благенький  хрестик  пташці  в  узголів'ї  
(немовби  в  грудочці  замерзлої  пташини  
вони  свою  пташиність  вже  хоронять)  

а  пригадай  розширені  зіниці  
і  ті  —  напів'обличчя  —  очі  повні  туску  
за  пташкою  —  чи  ж  не  тоді  в  дітей  

вщухає  шал  жорстокості  —  і  ніжність  
раптово  й  млосно  впорскується  в  те  
що  звем  душею  —  ось  найвища  мить  

коли  із  янгола  людина  постає  
найдосконаліша  .  .  .  .  .  .  .  .  .  .  

спитайся  друзів  а  тоді  й  вони  
хай  розпитають  і  тоді  на  диво  
ти  усвідомиш  скільки  на  землі  

пташиних  могилок  дитячими  руками  
насипаних  а  себто  —  скільки  в  світі  
заповідалось  ніжності!..  скажи-но  

куди  дівається  вона?  чом  не  росте  із  нами?  
чом  —  кожному  —  лиш  раз  
і  лиш  по  жменьці  вділено  душі  

адже  всі  мулярі  —  ці  мешканці  хребтів  —  
уперто  нам  вивищують  кістки  
все  вище  й  вище  серце  підіймають  

(немов  би  серце  бачитиме  далі)  
лиш  цей  з  роками  невситимий  сум  —  
безмежний  сум  з  дитячими  очима  

що  заповзає  в  нас  —  повільно  але  вперто  

нам  заступає  вивітрілу  душу  —  
поповнює  Її  розріджує  —  й  вже  сам  
володарює  тихими  серцями  

усе  сумнішу  душу  залишаєм  
у  спадок  по  собі  

самотніші  й  смутніші  
приходять  покоління  

людей  

пташок  

дерев  

20 квітня 1992, травень 1994, 2 січня 1995

Нові твори