Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру




Олесь Олександр

Прочитаний : 509


Творчість | Біографія | Критика

Ростиславичі

Після  князя  Ростислава  
Залишилось  три  сини.  
Поховаваши  батька,  з  Криму  
Повертаються  вони.  

Мирно  батьківщину  ділять,  
В  згоді,  і  приязні  живуть,  
Разом  б’ються  з  ворогами,  
Разом  всі  їдять  і  п’ють.  

З  українськими  князями  
Скрізь  бажають  спільно  йти  —  
До  єдиної  держави,  
До  єдиної  мети.  

Але  єсть  на  світі  люди  
І  великі,  і  малі:  
Ті  літають  духом  в  небі,  
Ці  плазують  по  землі.  

Князь  Василько  раз  до  Любча  
На  Вкраїну  поспішив:  
Там  нарада  відбувалась  
Українських  всіх  князів.  

Приїздить,  за  стіл  сідає  
Й  чує  мову  чарівну:  
“Доки  будемо  губити  
Українську  сторону?  

Доки  будем  ворогами  
На  єдину  землю  йти:  
Чи  у  нас  не  спільна  мати,  
Чи  не  рідні  ми  брати?!  

Жиймо  в  згоді!  Поцілуймо,  
На  хресті  присягнемо.  
Що  за  нашу  спільну  Матір  
Душу  й  тіло  віддамо”.  

“Згода,  згода!  —  закричали.  —  
Спільно  знищимо  того,  
Хто  покривдити  посміє  
Брата  рідного  свого.  

Разом  знищимо  навіки!”  —  
Присягаються  князі,  
Піднімають  хрест  угору  
І  цілують  по  черзі.  

Але  князь  Давид  Волинський  
З  Святополком  заодно,  
Вже  зломив  свою  присягу,  
Вже  забув  її  давно.  

Він  запрошує  Василька  
У  палати  на  бенкет,  
На  вино  старе,  пахуче,  
На  старий,  солодкий  мед.  

Попереджували  князя:  
“Любий  князю,  залишись!  
Не  послухаєш  —  поїдеш,  
Жалкуватимеш  колись”.  

Не  послухав  князь  Василько  
І  поїхав  на  бенкет…  
На  столі  пахучі  вина  
І  старий  солодкий  мед.  

Та  який  чудний  господар:  
Покрутивсь  і  нагло  зник.  
І  у  князя  Святополка  
Не  повернеться  язик.  

Так  сидять,  мовчать,  чекають…  
Нагло  слуги  десь  взялись  
І  заковують  Василька,  
І  ведуть  його  кудись.  

Повели,  на  коней  сіли  
І  несуться  у  весь  дух.  
Привезли.  Сидить  в  кімнаті,  
Гострить  ніж  якийсь  пастух.  

Боронився  князь  Василько,  
Виривався  з  лютих  рук,  
Та  йому  пастух  жорстокий  
Очі  видовбав,  як  крук.  

Довго  князь  лежав  без  руху,  
Непритомний  довго  був  
І  нарешті  голос  ніжний  
Наче  матері,  почув:  

“Я  з  холодної  криниці  
Дам  води  твоїм  устам,  
Я  обмию  твої  рани  
І  сорочку  білу  дам”.  

І  сліпий  Василько  плаче,  —  
Він  до  пам’яті  прийшов:  
“Не  знімай  сорочки  з  мене,  
Щоб  сам  Бог  угледів  кров”.  

І  заснув  Василько  знову  
Сном  глибоким  і  міцним,  
Наче  рідна  його  мати,  
Нахилився  хтось  над  ним.  

***  

Джерело:  О.Олесь.  “Княжа  Україна”.  —  Київ,  “Веселка”,  1991.  


Нові твори