Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 6
Пошук

Перевірка розміру




Олесь Олександр

Прочитаний : 4586


Творчість | Біографія | Критика

Печенізька облога Києва

Раз  дізнались  печеніги,  
Що  для  бою  час  настав,  
Що  в  Болгарїї  далекій  
Забарився  Святослав.  

Наче  хмари,  бідний  Київ  
Печеніги  облягли,  
Загриміли  всюди  сурми,  
Тарабани  загули.  

А  у  місті  плач  і  стогін:  
Ані  вийти,  ні  ввійти,  
Став  людей  косити  голод,  
Став  в  могили  їх  нести.  

А  в  той  час  гуляє  Претич  
З  дужим  військом  за  Дніпром…  
Та  не  станеш  буйним  вітром  
І  не  зробишся  орлом.  

Полетіли  б  і  сказати:  
“Ви  на  волі,  соколи,  
А  наш  Київ  сірим  муром  
Печеніги  облягли”.  

Стали  думати  кияни,  
Де  їм  лицаря  знайти,  
Щоб  із  міста  на  той  берег  
Сміло  зважився  пройти.  

“Я  піду!”  —  хлоп'я  говорить.  
“Ти  ж  мале  ще,  молоде…”  
“Я  піду”,  —  хлоп'я  говорить  
І  з  вуздечкою  іде.  

Вийшов  з  міста,  в  яр  спустився,  
Полем  швидко  перебіг,  
Став,  постояв,  вийшов  з  гаю,  
Йде,  неначе  печеніг.  

Ось  і  табір,  Глянув  —  війська,  
Як  тієї  сарани!  
Коні  ржуть,  реве  худоба,  
На  триногах  казани.  

А  на  сонці  сяє  зброя,  
Сяють,  блискають  списи…  
Як  пробитися  крізь  хмару,  
Як  пройти  через  ліси?!  

“Де  ти,  Претич-воєводо,  
Де  ти,  князю  Святослав?!”  —  
Так  собі  подумав  хлопець  
І  у  когось  запитав:  

“Чи  не  бачили  ви,  дядьку,  
Тут  буланого  коня?  
Я  пустив  його  на  пашу,  
Та  й  заснув  на  хвильку  я…”  

“Ні,  не  бачив…  ач,  роззява!  
Так  колись  ти  і  в  бою  
Задрімаєш  і  за  хвильку…  
Стратиш  голову  свою".  

"Треба  йти  питати  інших…  
Де  ж  він,  лишенько  моє?!  
Гей  ти,  коню  мій  буланий,  
Гей,  озвися,  де  ти  є?!”  

Вдалині  Дніпро  синіє…  
Хлопчик  плаче,  як  ягня:  
“Чи  не  бачили  ви,  дядьку,  
Тут  буланого  коня?”  

Ось  уже  і  любий  берег,  
Хвилі  весело  шумлять…  
Він  оглянувся  —  далеко  
Вороги  його  стоять.  

І  схопив  себе  за  груди,  
На  собі  одежу  рве,  
Через  мить  уже  по  хвилях  
На  той  берег  він  пливе.  

І  нарешті  бачать  хлопця  
Печенізьки  вояки,  
І  за  ним  біжать,  женуться,  
Як  за  сарною  вовки.  

Туго  луки  натягають,  
Стріли  кидають  вперед,  
То  пірне  хлоп'я  у  воду,  
То  заб'ється  в  очерет.  

Стріли  падають  у  воду,  
Наче  чорні  блискавки…  
Попливти  б,  —  але  бояться  
Печенізьки  вояки.  

А  мале  хлоп'я  давно  вже  
Степом  котиться-летить…  
Сяють  вогниками  очі,  
Серце  пташкою  тремтить.  

Ось  уже  і  рідний  табір,  
Ось  і  Претич,  вояки…  
Ах,  здається,  по  степу  він  
Розгубив  свої  думки.  

Прибігає,  важко  диха,  
Ледве  встоїть  на  ногах…  
Закричав  —  і  гнів  палає  
В  огняних  його  словах.  

“Воєводо  і  вояцтво!  
Ви  гуляєте,  орли,  
А  наш  Київ,  наче  хмари,  
Печеніги  облягли.  

Ви  гуляєте,  а  люде  
Швидко  з  голоду  помруть,  
Швидко  з  голоду  наш  Київ  
Печенігам  віддадуть”.  

Пильно  слухає  вояцтво,  
Що  розказує  хлоп'я…  
Меч  стискає  воєвода  
І  сідає  на  коня.  

“Вояки!  вперед!  на  поміч!  —  
Вірний  Претич  закричав,  —  
Хай  живе  наш  славний  Київ,  
Хай  живе  наш  Святослав”.  

Обернувся  в  вулик  табір…  
Крики,  ржання,  метушня…  
Кожний  бравсь  за  спис,  за  зброю  
І…  на  огиря-коня.  

І  злякались  печеніги…  
Крик  пішов  і  залунав,  
Що  вертається  з  походу  
Переможець  Святослав.  

Безліч  літ  уже  минуло,  
Вже  давно  в  землі  хлоп'я.  
І  давно  вже  в  серці  нашім  
Вмерло  лицаря  ім'я.  

***  

Джерело:  О.Олесь.  “Княжа  Україна”.  —  Київ,  “Веселка”,  1991.  


Нові твори