Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах ::

logo

UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

 x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 3
Пошук

Перевірка розміру




Олесь Олександр

Прочитаний : 5020


Творчість | Біографія | Критика

Наші предки – слов’яни

Наші  предки  –  слов’яни  

Над  озерами,  річками,  
На  полянах  лісових,  
На  стрімких  високих  горах,  
На  просторах  степових,  —  

Де  лише  сіріє  стежка  
Або  вкрився  збіжжям  лан,  
Скрізь  розкидались  оселі  
Наших  прадідів  слов’ян.  

Оселялись  цілим  родом:  
Що  людина,  як  одна?!  
Кревні  люди  —  рід  складали,  
Кревні  роди  —  племена.  

Наймудріший  і  найстарший  
Цілим  родом  керував,  
Видавав  щодня  накази,  
Правив,  милував,  карав.  

Кожне  плем’я  мало  князя,  
Князь  судив,  водив  на  бій,  
Першим  був  він  у  відвазі  
І  у  мудрості  своїй.  

А  коли  ставав  нездатним  
До  ладу  і  боротьби,  
Віче  іншого  на  князя  
Вибирало  без  журби.  

На  річках,  високих  горах,  
Серед  багон  і  болот  
Городи,  міцні  твердині  
Будував  собі  народ.  

Коли  ворог  йшов  війною,  
Метушилось  все,  як  рій,  
Замикалися  ворота,  
Починався  лютий  бій.  

Бились,  кидали  каміння,  
Крізь  баркан  окріп  лили,  
Попіл  сипали  у  очі,  
Гострі  кидали  коли…  

…Ось  і  ворога  відбито,  
Все  минуло:  гнів  і  жах…  
Кревні  плачуть  над  борцями,  
Що  звалилися  в  боях.  

І  дають  їм  у  могилу  
Зброю,  вбрання  і  харчі,  
Щоб  вони  не  знали  лиха,  
На  тім  світі  живучи.  

На  сумних  могилах  тужать  
І  справляють  тризну  там  
І  несуть  на  сизі  гори  
Жертви  праведним  богам.  

Але  все  поволі,  тихо  
Тоне  в  річці  забуття,  
І  на  березі  зеленім  
Квітне  радісне  життя…  

На  луці  палає  ватра,  
На  луці  ідуть  танки.  
Тут  в  вінках  цвітуть  дівчата,  
Там  співають  парубки.  

В  цю  таємну  ніч  Купала  
В  лісі  папороть  цвіте,  
Розцвітає,  обсипає  
Цвіт-проміння  золоте.  

Промовляє  звір  до  звіра.  
Хто  підслуха  мову  їх,  
Хто  у  лісі  найде  квітку  —  
Найде  скарбів  цілий  міх.  

А  пісні  все  далі  ллються,  
Вже  поблідли  і  зірки,  
А  ще  огнища  палають  
І  мережаться  танки.  

На  кийки  стоять  схилившись  
Бородаті  віщуни  
І  розказують,  що  буде  
І  з  якої  сторони.  

Роздають  недужим  зілля,  
Щось  шепочуть  і  плюють…  
Сих  водою  напувають,  
Тим  камінчики  дають.  

І  здається,  з  лісу  вийшов  
На  узлісся  сідловик.  
Став,  заслухавсь,  задивився…  
Стрепенувсь  і  знову  зник.  

І  здається,  щойно  бігли  
Тут  русалки  польові  
І  розсипали  зі  сміхом  
Самоцвіти  по  траві.  

Але  схід  зайнявся  сонцем,  
Хмари  в  золоті,  в  огні…  
І  самотньо  одцвітають  
Зблідлі  ватри  вдалині.  

***  

Джерело:  О.Олесь.  “Княжа  Україна”.  —  Київ,  “Веселка”,  1991.  


Нові твори