Закриюся в кімнаті з темнотою .
Воркує круглий місяць за стіною.
Яв тиша обгортає пеленою ;
Самотня ніч, коли ти не зі мною.
Я щораз в свої роздуми впірнаю.
Все буде добре, я це відчуваю.
Дякую Богу за усе, що маю.
Що можу, хочу, вірю і чекаю.
Дні радісні у свою душу горну,
Щасливі миті плесом думки торкну.
І відчуваю погляди жаданні,
Це щастя, коли знаєм, що коханні.
Зізнання теплотою наповняє,
Бо справжнє почуття віку немає.
Воно живе в єстві, воно злітає…
І сонцем наші душі наповняє.
Навіть в бою, нас рідні відчувають
І почуття їх рани заживляють.
Й минає куля, в думці, я з тобою,
Й Бог захищає вірою святою.
Боюся, свою мрію забувати,
Навіть , коли не буду вже чекати.
Коли погасиш в серці моїм віру.
І пробіжишся холодом по тілу.
Закрию навіч штори підвіконня
Щоб не дивитись в спогади спросоння
І викинути навіч з душі муку,
Й не притягати думки про розлуку.
Перегорну заплямлену сторінку
Й просію нові сходи для ужинку .
І цей важкий в житті шматочок долі
Закрию навіч у сердечнім болі.
Гарно! 
