кажуть, погода помалу налагоджується.
а мені здається, сьогодні знов буде дощ.
якщо ти спитаєш, які мої звичні втіхи,
я скажу: "всілякі та різні,
аби лиш не звичні, крихітко".
ми вступили в нову, ще не знану пору наших стосунків.
ми відчували її наближення з острахом і тривогою.
наші дні вже полічено – тепер ми самі рахуємо,
коли вже настане ясність і благодатна визначеність.
насправді я думаю про щось набагато важливіше.
кажуть, що небо падає. ти можеш в таке повірити?
ти чуєш, коли час від часу солодко виють сирени?
це значить, нас тягне на скелі,
й катастрофи вже не уникнути.
наша суспільна система провалилася заздалегідь,
і хто, як не я, з розумінням дивитиметься на годинник?
поклади мені руку на шию, де пульс.
здається, він неритмічний.
напевно, я непокоюся стосовно зміни світогляду:
якщо це є необхідністю, що може статися гіршого?
the sky is falling down, ian gillan
