Все попіл і попіл,
срібляста вода
на віях,
А далі - що на душі? -
від нових світанків
мозолі...
Кожний чийсь дотик до нас
залишає свою мазуту,
Нові штрихи пензлем,
а люди крадуть
із нас літери.
То, отже, ким був ти раніше -
уже не будеш?
Усе, що відбилось
в душі нове - не зважай на те.
Розсипаєш себе на частини,
біжать хвилини
І поки дійдеш
до кінця - виб’єшся з сил,
Такі складні і окрилені ми
водночас,
Маленькі, великі
і в кожному з нас
щось є.
Гарні думки, Олесечко.. 
