Травинкою лоскочеш ніжно підборіддя,
А потім щоки і повіки, брови й ніс.
Фарбує захід синє небо в колір міді,
Щось по-осінньому шепоче стихлий ліс.
Крізь вії, нишком, я в твоє лице дивлюся,
Всміхаєшся і мружиш очі голубі.
З тобою, навіть вічності, я не боюся,
Бо руку й серце віддала давно тобі.
Гарно, дуже сподобалося 
