Хмари
Насуплений день
Із-за ночі з тривогою глянув:
- Вставай, уже ранок!
Дарма.
Ти не спав.
Ти вірив, що звістку чекав...
Брехав
Сам собі. Точно знав:
Вона, вільна пташка, літає,
Нікому не вірить і знає,
Ні грама тебе не кохає...
Карає.
І ніч догорає...
А мрії
Убить заважають надію...
Дарма.
Того не було і нема,
Не сходив ще сніг і зима
Ще в силі.
Не було тих «нас» і нема
Стелився, писав, та дарма.
О, милі
Ті очі, в яких потонув,
Хоч розум кричав, я не чув,
Незчувся, про все я забув
З тобою.
І бути такою лиш ти
Могла. Всі для тебе листи,
До тебе стежки і мости
Порою
Заводили в блуд.
Та марне звільнитись від пут.
