О , бачиш , як високо
Свідомість до неба дістала
І з кожним новим подихом
Обличчя маски зміняли
Сприймаючи простір
Наче б то вельми адекватно
Цей постріл скуйовджив постіль
Щоб згодом їй статись садом
Кубічні кілометри істот
Тварино й людино подібних
Але жебраків кілька сот
Їх будуть приймати , як рідних
Водитимуть садом постелі
Росу волі дарують свідомості
І маски прироші до серця похмурі
Усмішка зламає без злості
Ці гості , ні з неба , ні з пекла
Вони є і їх немає
О , бачиш , як яскраво скресла
Зоря , що вічно палає
