...Вигадуй свої казки і кидай їх в обличчя бруду,
називай мене горем,примарою,ким завгодно.
Обіцяй мої очі забути, віддатись люду
і скаржитись друзям.О,хлопчику,це ж так модно!
Хіба ще не бачиш байдужості візерунки?
Вечірні прогулянки зовсім не йдуть на користь.
Куштуй по краплині жаданість гіркого трунку,
сльозами пиши надокучливо-гарну повість.
Та тільки ЗАБУДЬ! Ну дотримайся врешті-решт слова.
Прошу,не шукай у мені чарівного світу...
Я зовсім чужа,я не вмію ОСЬ ТАК любити,
а ти ж досі бачиш у цьому щось НАД...чудове.
А зараз піду і не смій мені вслід дивитись,
живи,як колись-без стрибків у чуже майбутнє.
Ілюзії згодні,їм варто такИ лишитись,
ти ж знаєш,як затишно , тепло в грудні...
