Отим-бо й ба, що світ на всіх єдиний,
на всіх у нас одні й ті самі пута:
на рідних, друзів, спогади і волю.
А світу солодко-молитися на долю
Писати фоліант чужих очей,
Чужих пісень із голосу не свого,
Пісків, пройнятих сонцем випадково,
Вогнем і зеленню обійнятих ночей
А світу й тісно якось у чужих зіницях.
Страшніш шукати втечі звідусюди,
Страшніше-німота по самі вінця,
і спогад болю пошепки, у люди
