Тривожно серце йде до бою ,
І не дає мені спокою .
Мов той сокіл , що кіхтями ,
Все руйнує тут без тями .
І нічого не забуде
Вб'є усіх , розірве груди .
Пазурі впинає швидко ,
Іноді буває бридко .
Душу він сховає в тіло ,
Він забуде своє діло .
Тіло , те є не забуде
Відразу він знайде усюди .
Тільки доторком одним ,
Він згадає , пройде дим .
Пил і вітер війне в спину ́́
Він згорить відразу ж й згине .
