Місяце, кобзаре сивий!
Про що стиха граєш?
Чи шепочеш колискову,
А чи закликаєш
На розмову душі вільні?
Палке серце , слово?
Запалюєш..
От і я до тебе, Батько,
Йду на розмову.
Тиху, наче з побратимом
З рідною душею
Освіти ж ти Дніпро, старе,
Душі, над земдею.
Душі козацькії, серця!
Верни в рідну хату!
Та й позбав отого ката,
Що
Мордує Мати!
