* * *
Я не жалію, що виріс у селі
Серед лугів, де море трав пахучих.
Ще юним серцем відчув той дух землі
І він в душі зостався неминучим.
Тут на полях хліба вже колосились,
Сині ромашки з небом поєднались.
Все було наяву, нічого не приснилось,
Просто лишень тепер ті дні згадались.
Та матінка-земля мене причарувала,
В полоні чар отих навічно зостаюсь.
Свою земну любов вона мені віддала,
А я ціле життя свою їй віддаю.
Я тій землі, як матері, вклонюся,
Усім єством до неї припаду.
За добру долю Богу помолюся,
Слова найкращі в серці віднайду.
Цвітуть сади, чи лист вже опадає,
Чи кропить дощ, а потім сніг впаде.
Я не шукав, бо кращої немає
Тої землі, де ти любов знайдеш.
4.12.2002р. (Михайло Чир)
