День за днем, одне те саме,
Скарги, сум, робота, стрес.
Ми живем, як ті машини,
Мов душі не маєм теж.
Летимо немов скажені,
Та не бачимо життя.
І не знаєм ми де гальма,
Щоб натиснуть до кінця.
Як же бути? Що робити?!
Відповідь не дасть ніхто.
Лише можем, щось змінити,
Час безжальний всерівно.
