Павутинні заметілі поплелися колом,
Закружляла завірюха, вила на все воло —
Розходилась на всю силу з буйними вітрами,
Заховала видноколи з сонними стіжками.
Зникло все: садок і поле, сусідські левади,
Позво́дили кучугури власні барикади.
Так мело, немов пів світу зникло із орбіти,
Навіть небо із повітрям стали вже сивіти.
Стугоніло… Аж сам комин тріскотів від струму.
Дим стелився на землицю й думав свою думу.
Врівноважено, спокійно курив свою люльку,
Заглядався на прозору, тоненьку бурульку,
Що, неначе карамелька, тулилась до стріхи...
А що димові негода?.. Йому б тільки втіхи...
Бо ніщо не зупинити, мудрість — нагорода!
То радій же кожній миті, життя — насолода! 2015
